1) Церква Різдва Пресвятої Богородиці
Церква Різдва Пресвятої Богородиці у Львові — греко-католицький храм на Сихові.
17 квітня 1990 року було посвячено камінь під будівництво церкви. Першим настоятелем громади було призначено єромонаха Студійського Уставу Василя Вороновського. Невдовзі біля посвяченого каменю було зведено тимчасову капличку, перша відправа у якій відбулася 21 вересня 1991 року. Згодом новим настоятелем Церкви було призначено отця Євгена Бойка. В цей час було засновано Вівтарну та Марійську Дружини.
З метою побудови церкви було проведено виставку-конкурс проектів храму. Серед різноманітних варіантів переміг проект канадського архітектора українського походження Радослава Жука. Конструкція передбачала виконання робіт значною кількістю некваліфікованих працівників із метою залучення до будівництва добровольців, мешканців мікрорайону.[1]
У квітні 1994 року адміністратором парохії було призначено отця Ореста Фредину і вже з 1995 р. розпочалася будова храму Різдва Пресвятої Богородиці.
8 жовтня 2000 року новий храм посвятив єпископ-помічник Львівський — владика Любомир Гузар.
26 червня 2001 року біля новозбудованого храму відбулася зустріч Папи Римського Івана Павла ІІ з молоддю, яка зібрала близько пів мільйона людей. З того часу площу біля храму Різдва Пресвятої Богородиці назвали іменем Івана Павла ІІ.
28 вересня 2007 року біля церкви відбулося урочисте закладання скверу імені Івана Павла II.
У 2009 році за результатами опитування 100 львівських архітекторів, проведеного архітекторами Богданом Черкесом та Антоном Коломойцевим, храм визнано найкращим зразком сучасної архітектури Львова.[1]
26 червня 2011 року біля храму з нагоди десятиріччя з дня візиту до храму Блаженного Івана Павла ІІ відбулась урочиста Архиєрейська Божественна літургія очолювана Блаженнійшим Патріархом УГКЦ Святославом Шевчуком.
Указом Президента України № 1079/2011 від 29 листопада 2011 Радославу Жуку, Зеновію Підлісному (посмертно), Святославу Владиці, Оресту Фредині за архітектуру храму присуджено Державну премію України в галузі архітектури.
2) Буди́нок із химе́рами
Будинок із химерами (1901–1902[) — цегляна споруда з прикрасами міфологічних та мисливських сюжетів, є головною архітектурною спорудою раннього неоготичного стилю Києва, столиці України. Свою назву отримала завдяки скульптурним прикрасам, тематика яких — тваринний наземний та підводний світи, атрибути полювання, міфічні істоти.
3) Ляльковий театр, Київ
За час свого існування театр розміщувався в різних будівлях, зараз розташований у спеціально спорудженому приміщенні (будівництво завершено 2005 року) в само́му середмісті, водночас у затишній місцині Києва за адресою:
вул. Грушевського, 1а (Європейська площа), Київ, Україна.
Споруда театру має образ казкового палацу як зовні, так і в інтер’єрі, крім того територія, прилегла до будівлі, також оформлена як справжнє дитяче казкове містечко (скульптури персонажів казок, фонтан, лавки для відпочинку, квіткові клумби тощо).
Театр має дві зали для вистав на 300 та 110 місць, дитяче кафе на 70 місць. Всі глядацькі та сценічні приміщення оснащені на сучасному технічному рівні.
Директор і художній керівник театру — заслужений працівник культури України (1993) Микола Іванович Петренко, головний режисер театру — народний артист України(1972), заслужений діяч культури Польщі (1976) Юрій Іванович Сікало. Станом на сьогодні директор та художній керівник – Чернікова Ірина Олександрівна. Головний художник – Микола Данько. Режисер – Ігор Федірко.
4) Будинок полкової канцелярії, Чернігів
Будинок Чернігівської полкової канцелярії (Будинок Мазепи) — пам’ятка цивільної архітектури XVII ст. Споруджено в 1690-х рр. на території Чернігівського Дитинцянедалеко від замкового рову. Первісно належав чернігівському полковнику Я. Лизогубу, а після смерті останнього (1698 р.) — гетьманові І. Мазепі. У XVIII ст. тут містилася полкова канцелярія Чернігівського козацького полку, а з кінця XVIII ст. до початку XX ст. — архів.
Будинок первісно був мурованим двоповерховим. Зазнав пошкоджень під час пожеж 1718 і 1750 рр. У другій половині XVIII ст. до північного фасаду прибудовано тамбур з фігурним фронтоном та влаштовано ще один невеликий тамбур — вхід у підвал знадвору. В одному зі склепінь було прорубано люк для виходу на горище. Первісно ходи в підвал і на другий поверх містилися в товщі внутрішньої поперечної стіни. У XIX ст. в будинку було розібрано печі, пробито нові вікна на східному й західному фасадах, покриття даху дахівкою замінено бляшаним. Реставровано в 1954 та 1969 рр.
Будинок одноповерховий, шестикамерний типу “хати на дві половини”, на такому ж підвалі. Двокамерні (парадні та “чорні”) сіни ділять будинок на дві половини — західну чоловічу й східну — жіночу, у кожній з яких по дві кімнати. Зараз будівля має двосхилий дах із монументальними трикутними фронтонами на причілках. Первісна форма даху та фронтонів нез’ясована. Розміри будинку в плані 21 × 16 м. Усі приміщення перекрито системою циліндричних склепінь із розпалубками (у двох західних кімнатах склепіння втрачені).
Оздоблення фасадів збагачується й ускладнюється від східного фасаду до західного та південного. Всі форми декору — лопатки, пілястри, півколонки, карнизи з розкріповками, кронштейни, наличники й пластичні розірвані сандрики набрано з лекальної цегли. На рогах будинку — масивні пілястри. Стіни вінчає багатообломний розкріпований карниз. Мальовнича пластика фасадів розрахована на активну світлотінь. В архітектурному образі споруди, в її розпланувально-просторовій композиції, структурі фасадів та формах декору органічно синтезовано найприкметніші риси тогочасного українського і московського зодчества.
Будівлю муровано з цегли на вапняному розчині, стіни зовні й в інтер’єрі потиньковано і побілено. Дах щипцевий, по дерев’яних кроквах, укритий покрівельною сталлю.
Будинок полкової канцелярії є найімпозантнішою цивільною будівлею Лівобережної України XVII ст. Зараз входить до складу Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». Пам’ятка архітектури національного значення з охоронним № 814.
5) Колишній готель Слов’янський, Черкаси
Жителі Черкас називають будівлю колишнього готелю «Слов’янський», що побудований на замовлення одного з найвідоміших у свій час підприємців Скорини за проектом архітектора Владислава Городецького в кінці XIX століття. Місце розташування: на розі вул. Хрещатик — О. Дашковича. Блакитний палац побудовано з елементами таких стилів, як класицизм і модерн, а також має запозичення з будівель середньовічної близькосхідної архітектури.
Готель розміщувався на другому поверсі, а на першому були розміщені магазин годинників Зейгера та кондитерська «Константинополь». Після революції 1917 року радянська влада перейменувала готель у «Дніпро», а також організувала тут кав’ярню, приймальню нотаріуса і кілька держустанов. Надалі будівлю планувалося реставрувати, але в часи «перебудови» через нестачу коштів вона була зупинена. Реставрація була завершена в період з 1994 по 1998 роки банком «Укрсоцбанк»
6) Ратуша в Мукачево
Мукачівська ратуша — триповерхова адміністративна будівля у місті Мукачево (Закарпатська область). Збудована на початку XX сторіччя (1904 рік), у стилі неоготикипід впливом угорської сецесії. Ратуша стоїть у самому центрі міста, на площі Миру та на початку вулиці Пушкіна.
У 1898 році було оголошено конкурс на проект ратуші. Участь брало 12 проектів серед яких переміг проект столичного архітектора Яноша Бобули молодшого (1871 – 1922). Роботи по спорудженню почались 16 липня 1903 року, нагляд за будівництвом здійснював сам автор спільно з інженером Густавом Берновічем. Урочисте закладення відбулося 23 липня 1903 року.
Архітектор надав будівлі готичні риси у контексті модернізованого угорського ретроспективізму. Ратушна вежа виконана у схематичних формах стародавньої середньовічної архітектури, вона примикає до ризаліту будівлі з маленькими шпилястими баштами-еркерами по кутах, під якими вміщені барельєфи з зображенням історичного герба міста (Святого Мартина на коні). На першому поверсі влаштовані галереї із хрестовими склепіннями на кшталт середньовічних торгових галерей. Вікна першого поверху також мають вигляд великих стрілчастих арок. Стіна фасаду розчленована лопатками і завершується плавною хвилястою лінією невисокого аттіка.
На ратушній вежі — годинник-куранти. Згідно з архівними даними, його виготовив Йосип Шовінський. Механізм курантів зі сталі, а підшипники з бронзи. Годинник встановили наприкінці 1904 року, на той час він входив до числа п’ятірки найкращих баштових годинників у Європі. Головний механізм годинника розміщений у невеликій овальній кімнаті башти. У скляному ящику працює система шестерень і важелів, сполучених туго натягнутими тросами з двома дзвонами. Через кожні 15 хвилин по меншому дзвону ударяє молот, відбиваючи чверті години. Удари по великому дзвону сповіщають про цілу годину.
Мукачівська ратуша створює враження солідності й урочистості, як і належить резиденції міської адміністрації, котра містилась у цьому будинку за всякої влади. Пластичне компонування, характерне для угорської школи модерну початку XX століття та романтичний характер будинку у цілому, надають споруді мукачівської ратуші атмосферу певної “казковості”.
7) Золоті ворота, Київ
головна брама стародавнього Києва, пам’ятка оборонної архітектури Київської Русі, одна з найдавніших датованих споруд Східної Європи[, символ Києва. Свою назву одержали за аналогією із Золотими воротами в Константинополі (Царгороді)[.
Історик Микола Закревський назвав Золоті ворота: «дорогоцінним залишком давньої величі й слави Києва»
Українська архітектура 